Daria Rudyk

Жінка, яка цієї зими прихистила в себе мою свекруху на перший час, недавно набрала мене по відеозв’язку…

І дуже стурбовано сказала:

Даша, пропав чоловік, поможіть. Я не знаю кому крім вас дзвонити.

Їх прийшли змінити на позицію і не знайшли… там було пусто.

Я її заспокоїла, сказала аби не переживала. Може була така ситуація що вони заховалися/замаскувалися/ пішли кудись… посварилися між собою і… безліч варіантів.

Вона заспокоїлася, трохи видихнула… і я сподівалася на гарні новини…

Сьогодні вона відписала: знайшли тіло…

В мене знайшлося аж одне слово: обнімаю.

А потім додалося: сильно обнімаю….

Бо іноді нема слів. Нічого нема.

Треба просто обнімати.

Сильно…

вони століттями платитимуть. Бо нічого в цьому світі не минає.

Кожне серце роздивляються і зважують.

І у тих, хто приніс нам так багато горя — нема його. І воно нічого не важить. Пусте, беззмістовне і чорніше від ночі.