У боях за Україну поліг 34-річний морпіх Віктор Сікорський із Херсонщини. Рік тому він вивіз вагітну дружину та маленьку донечку з окупації у Хмельницький і одразу ж пішов до військкомату, аби долучитися до лав Збройних сил.

Свій останній бій воїн прийняв 1 грудня на лівобережжі Херсонської області, неподалік від села, в якому народився та зростав, 8 грудня Героя поховали у Хмельницькому. Подробиці розповідає “Суспільне Хмельницький”.

Віктор Сікорський разом із дружиною та маленькою донечкою на момент початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну жили на Херсонщині та чекали на народження другої дитини. Коли ж регіон окупували росіяни, чоловік у квітні 2022 року вивіз родину до Хмельницького, а сам став до лав ЗСУ, аби звільняти від окупантів рідну землю.

“Ми не могли перебувати в окупації, бо в нього мала дитина. Дружина була вагітна другою дитиною, мала народжувати. У квітні минулого року ми приїхали сюди, у Хмельницький. Вітя одразу тут пішов до військкомату. Я патріотка, я завжди говорила, що нам треба захищати свою батьківщину. І він це говорив, повторював кожного разу. Казав: “Що я своїм дітям буду казати? Я ніколи в житті не буду ховатися”. Його мобілізували, хоч він і в армії не служив”, — розповіла сестра Героя Ірина Малишева.

За її словами, брат не вагався у своєму рішенні й точно знав, за що воює.

“Ми його проводжали, всі рідні, хто в нас тут є. І він був усміхнений. І в нього не було жодної краплини сумнівів. Він знав, куди він йде, йшов рятувати своїх батьків, йшов виборювати краще майбутнє нашої України”, — зазначила Малишева.

Вона розповідає, що її брат був надзвичайно працьовитим, вмів робити практично все. До війни працював на землі.

“Він усе робив — ремонти поробив батькам, собі будував хату. У нього руки золоті були, за що б не брався, все в нього виходило — і машини ремонтував, і трактор, і техніку. Перед війною ще й у школі працював, сторожем, бо треба було гроші якісь заробляти для родини”, — каже сестра загиблого.

Свій останній бій чоловік прийняв на рідній Херсонщині: разом із побратимами він утримував плацдарм на лівому березі Дніпра поблизу села Кринки. Сестра воїна розповідає: перед виходом на бойове завдання він телефонував дружині та попрощався, немов відчував, що не повернеться живим.

“Він загинув біля нас, буквально 70 кілометрів до нашого рідного дому в селі Добропілля Скадовського району. 25 листопада ввечері він пішов на бойове завдання. Перед виходом зателефонував дружині, попрощався. Сказав, щоб передала батькам, що він їх дуже любить. Напевне, відчував, що не повернеться вже. Були обстріли, якось йому так осколки пройшли збоку, там, де не було бронежилета, і внутрішні органи йому зачепили. Сказали, що смерть була раптова”, — розповіла Ірина.

Поховали воїна у Хмельницькому – на Алеї Слави міського кладовища. У нього залишилися дружина, дві маленькі донечки, молодша з яких народилася вже у Хмельницькому, а також батьки.