Таке вже у нас суспільство, що деякі діти здають своїх батьків, коли приходить час, в будинки пристарілих без будь-якої потреби.

Звичайно, так набагато простіше, ніж регулярно відвідувати літніх батьків, піклуватися про них.

Але чи готові ви позбутися від рідних людей, які все ваше дитинство оточували вас турботою і любов’ю?

Чоловік привів свого літнього батька в ресторан, щоб нагодувати його смачною вечерею. Батько був дуже старий і слабкий.

Коли він їв, шматочки їжі падали на його сорочку і штани. Люди в залі відверталися або дивилися з огидою, проте син залишався спокійним.

Коли вечеря була закінчена, син акуратно допоміг батьку встати і відвів його в туалетну кімнату. Там він почистив штани і сорочку батька, умив його, з любов’ю зачесав сиве волосся і допоміг надіти окуляри.

Коли вони вийшли в зал ресторану, їх зустріла майже повна тиша.

Єдине що можна було почути – це обурене перешіптування про те, як можна вести себе так в громадському місці, розкидаючи їжу і позбавляючи інших апетиту. Син покликав офіціанта, щоб оплатити рахунок, оплатив його і коли вони вже покидали зал, з одного зі столів схопилася літня людина і вигукнула:

“Здається ви щось залишили!”

Син озирнувся, поплескав себе по кишенях і вимовив: “Ні, ми нічого не залишили.”

Тоді чоловік вигукнув: “Ви залишили дещо кожному, хто сидить в цьому залі! Ви залишили урок для кожного сина і дочки і надію для кожного батька! ”

Люди в залі раптом замовкли. Кожен з них відчув сором за те, що засуджував цих людей – батька і сина.

Адже одна з найбільших почестей, яких нас може удостоїти доля – це турбота про літніх батьків – тих людей, які віддали нам свій час, здоров’я і гроші.

Вони заслуговують на нашу найглибшу повагу ЗАВЖДИ.

За матеріалами