Внаслідок російського ракетного удару по Харкову 6 жовтня загинув 10-річний хлопчик, якого звали Трохим. Другою жертвою атаки окупантів стала 68-річна бабуся Трохима Тетяна, а його батьки – Олег й Олександра – та маленький 11-місячний братик постраждали, але вижили.

Хрещена загиблої дитини Анна Швецова розповіла “Суспільному“, що російська ракета “Іскандер” влучила в дім, де жила родина хлопчика, в Основ’янському районі. Того трагічного дня армія країни-агресора обстріляла також Київський район Харкова.

Тривогу перед атакою не оголошували, тому що противник застосував “Іскандери”, які летять балістичною траєкторією з дуже великою швидкістю.

Швецова згадала, що Трохим був сором’язливий, але цілеспрямований, відвідував багато гуртків, дуже любив фотографуватися.

“Він до мене ставився так тепло… Я тільки заходила до них – посмішка, обійми, завжди мене цілував. Це довгоочікувана дитина. Він був зацілований із пелюшок“, – розповіла жінка.

Трохим любив, коли вона приїжджала в гості. Хлопчик був для неї як син. “Так, хрещений, але мій син”, – сказала Швецова.

Мама школяра Олександра була вагітна братиком Трохима, коли почалося повномасштабне російське вторгнення в Україну. Сім’я довго залишалася в Харкові, займалася волонтерством.

“Вони збирали гуманітарну допомогу, відвозили по всьому місту. Моя кума в той час була на п’ятому місяці вагітності, але вони допомагали. Жили не вдома, великими сім’ями на підприємстві біля мого кума. Восени вони виїхали до Вінниці, і весь час були там, кума народила. І на початку цього літа вони повернулися. Так склалися умови, це їхнє рішення – всім хочеться додому”, – згадала Швецова.

Вона зізналася, що не могла повірити у смерть Трохима. Кода почула цю страшну новину від другої хрещеної хлопчика по телефону, жінці стало погано, вона розплакалася, але спочатку ще сподівалася, що це неправда.

“Я побачила фотографію, де дістають дитину в червоній піжамі. І я зрозуміла, що це правда”, – згадала Швецова.

“У сім’ї завжди було тепло й душевно, я приходила туди як у другий дім. Я завжди Олегу й Олександрі була вдячна, що ми стали кумами, і коли заходила до їхнього будинку, то говорила: “Дякую, що подарували мені сина”. У мене немає власних дітей ще, у мене був єдиний син, життя якого забрали“, – сказала Ганна.