Подаємо мовою оригіналу:

Мирослав Откович

Ткаченко – все?

Якщо комусь потрібне місце, щоб висловити свою радість з приводу майбутньої відставки Олександра Ткаченка з посади міністра культури, зробіть це тут.

В мене є особиста думка про цього діяча. З Ткаченком ми перетнулися на каналі 1+1 в далекому 2010 році. Тоді до влади прийшов янукович і наповну запрацювала цензура. Я був журналістом ТСН.

Епоха Ющенка, хоч і завершилась, але дух свободи в ЗМІ, який сформувався за час правління Віктора Андрійовича, нікуди не зник, як не старався віктор федорович.

Телевізійних менеджерів один за одним почали викликати на Банкову і ставити в незручну позу.

Дехто відмовлявся і йшов. Але були і ті, хто з великим задоволенням і з вдячності за високе матеріальне забезпечення, самі рвались виконати директиви партії. Особливо, коли власники телеканалів – олігархи, давали на це добро.

Здогадайтесь де в цій схемі Ткаченко. Думаю, ви зрозуміли.
Тому рухаємось далі. Розкриємо образ цього діяча ширше.

30 квітня 2010 року Українська правда опублікувала мою статтю “Темники повернулись”.

Це був вимушений крок. Редакція, з посиланням на Ткаченка, не дала мені можливості відзняти та випустити в ефір сюжет про Голодомор 32-33 років в Україні. Його янукович назвав “голодом”, а не геноцидом, мовляв не вродило.

Згідно закону, зек за це мав понести адміністративну відповідальність.

Через цей факт цензури розгорівся скандал. Гасити його прибіг Ткаченко. Він це робив хитро, підступно та маніпулятивно. Відверто захищав джинсу в новинах, а тим, хто хотів правди, вішав ярлики політично заангажованих.

Тоді Ткаченко кинув виклик багатьом талановитим самодостатнім професійним журналістам, редакторам та ведучим. Ми цього, товариш Ткаченко, не забудемо ніколи. Цей відбиток буде у вас на чолі до кінця життя. Якщо і були в далекому минулому позитивні речі, то пан Ткаченко сам їх і перекреслив.

Важливо, щоб і суспільство розуміло де свій, а де чужий.

Наголошую, у 2010 році майбутній міністр культури чхати хотів на збереження пам’яті про Голодомор і його не хвилювала антидержавна політика януковича. Якби було інакше мій сюжет тоді б вийшов в ефірі ТСН.

Ткаченко з приходом януковича став служкою режиму в якості топ-менеджера.
До чого призвів тоді режим ви також знаєте.

Весь цей час одні б’ються за країну, за мову, за культуру, за історію, тоді як інші всім цим барижать і спотворюють.

Через таких медійних шавок, які обслуговували антидержавний режим януковича, ми заледве не втратили країну. То як їм тепер можна довіряти управління критично важливими напрямками функціонування держави під час війни?
Дивіться як виходить.

Спочатку ми не хочемо втрачати свободу слова – відкрито протестуємо
Потім відстоюємо європейський вектор розвитку держави – виходимо на Майдан
Тепер воюємо за саме право існування держави.

По яку лінію фронту весь цей час був Ткаченко? Питання риторичне.
Ткаченко і українська культура – Ні
Ткаченко і чесна журналістика – однозначно – НІ.
Ми не за це воюємо.

Добре, що пан Зеленський відреагував на запит суспільства. Краще пізно, ніж ніколи. Але треба робити кроки далі.

Нами зараз цікавиться весь світ, а культура – це універсальний інструмент, який найкраще може передати наш біль, нашу звитягу, наше прагнення до свободи і нашу європейську ідентичність.

Тому наступним міністром культури повинна бути чесна професійна людина, яка завжди була по нашу – українську лінію фронту.