Цими днями рідні прощаються із жертвами Уманської трагедії. На світанку 28 квітня російська ракета влучила в багатоповерховий будинок на вулиці Комарова, 25. Сильний вибух і вогонь знищили цілий під’їзд панельної багатоповерхівки, поховавши під уламками 23 мешканців, шестеро з яких діти. Ще десятки мешканців втратили дах над головою та залишилися ні з чим.

Докладніше про загиблих читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Хотіли поїхати до села, але затрималися

28 квітня російська ракета вбила 8-річну Уляну Тройчук. Разом із нею загинув її 34-річний тато Роман та мачуха Антоніна, а також бабуся 59-річна Валентина Тройчук.

Батьки Уляни розлучилися, мама живе у селі, а батько з цивільною дружиною жили на четвертому поверсі цієї багатоповерхівки. За словами тітки загиблої дівчинки Оксани, Уляна часто була у батька вдома, оскільки ходила до школи поряд. А потім її забирала мати.

Проте тієї ночі Уляна залишилася у квартирі батька.

“Напередодні, 27 квітня, родина мала виїхати в село, але чомусь затрималися. Подумали, що переночують у квартирі, а вже вранці у п’ятницю поїдуть. Але, на жаль, усі вони загинули”, – розповідає староста села Аполянка Черкаської області Ігор Лелека.

Поховали дівчинку в Аполянці, де живуть її бабуся та дідусь по маминій лінії. Саме вони рано-вранці, дізнавшись про трагедію, приїхали у двір багатоповерхівки, сподіваючись, що їхня онука жива. “Коли вони побачили, що сталося, то зрозуміли, що онука загинула. Там ще ходили психологи, заспокоювали, казали, що надія є. Але батьки все й так зрозуміли”, – каже Оксана.

На одному з відео якраз зняли бабусю і дідуся дівчинки на місці трагедії, які плачуть обійнявшись.

“Вона була дуже добра, скромна і мила дівчинка. Вона ніколи нічого для себе не просила. Пам’ятаю, підемо в магазин, питаю: “Уле, яку смакоту тобі купити?” А вона відповідає, що їй нічого не треба. У кращому разі скаже: “Ну що купиш, те й буде”, – розповідає тітка.

В Уляни було красиве довге волосся, вона любила, коли їй заплітали косички, подобалися заколки. А ще вона мріяла стати моделлю, тож часто перед дзеркалом щось приміряла.

Загиблий батько дівчинки Роман Тройчук раніше був військовим, рік служив в АТО добровольцем. А потім повернувся до мирного життя, був різноробом. “Він був дуже хорошою людиною, завжди посміхався, при зустрічі спілкувався. Дуже шкода”, – розповіла нам його знайома дитинства Світлана.

Романа та бабусю Улі Валентину Тройчук поховали у їхньому рідному селі Гродзеве Черкаської області.

Мама із сином загинули під уламками

Одними з останніх з-під обгорілих завалів будинку дістали тіла 28-річної Олени Одайської та її маленького синочка Вані, якому було лише 1 рік та 5 місяців. Чоловіка Олени Романа Одайського тієї ночі не було вдома: він працює на зерновозі та поїхав до Миколаєва, відвозив зерно.

“Він саме повертався назад, коли все це сталося. Приїхав, побачив увесь цей жах. Олену та Ваню дістали пізніше. Вони жили на четвертому поверсі, ракета влучила у верхні поверхи, все впало вниз, ще й горіло ракетне паливо. Рома впізнав своїх по залишках одягу. У нас ще була надія, я вранці набирав номер телефону Олени, сподівався почути її голос, але вона не відповіла”, – розповідає хрещений загиблої молодої мами Іван.

Олену із сином поховали в рідному селі Городецьке Паланської громади Черкаської області, поряд із могилою батька жінки, який помер у січні 2021 року.

У дівчини, крім чоловіка, залишилися мама і старша сестра. Олена у шкільні роки захоплювалася спортом, ходила на танці, а потім вступила до Уманського кооперативного коледжу на факультет готельно-ресторанного бізнесу. Після закінчення навчання працювала у магазині, їздила на заробітки до Європи.

“Олена росла дуже доброю, чуйною, слухняною. Її мама працює в нас у дитячому садку помічницею вихователя, батько був сторожем в училищі. Дочки завжди допомагали батькам по господарству, Олена ніколи не цуралася важкої роботи. У них було господарство, худоба, за якою доводилося доглядати. Після закінчення училища вона їздила на заробітки до Чехії. Сама невеликого зросту, худенька, важко працювала, щоб заробити на краще життя”, – каже хрещений.

Він згадує, як познайомився з її маленьким сином. “Я прийшов до них, а Вані було приблизно 5-6 місяців. Узяв його на руки, а він так пригорнувся до мене, немов ангел. Олена ще дивувалася, що син до рідних не хоче на руки йти, а тут йому так сподобалося”, – каже Іван.

Він додає: “Це просто варварство – вбивати мирних людей. Росіяни не можуть перемогти нас на полі бою, тому мстять, запускаючи ракети по мирних містах. Це країна – терорист. Дитина з мамою ще спали і дивилися сни, за вікном ось-ось мав настати світанок, коли прилетіла ракета і пролунав вибух. Ваня з Оленою пішли дорогою небесною до раю. Але настане день, і ми помстимося за них”, – каже хрещений загиблої жінки.