Це свято належить до 12 великих празників Східної Церкви.

Про введення Діви Марії до Храму, або Жертвування Богородиці, у Новому Завіті нічого не написано. Про це пише DailyLviv.com.

Існують лише розповіді, почерпнуті з апокрифічних євангелій, щодо рівня достовірності яких завжди можна мати сумніви. Однак у юдеїв справді існувала традиція жертвувати (присвячувати) дітей Богові, інколи ще й до їхнього народження – особливо коли про народження цих дітей батьки просили як про благодать.

Те, що приходить від Бога, не може бути «використане» задля власної втіхи. Як каже традиція, св.Анна не мала дітей у шлюбі зі св.Йоакимом, і благала Всевишнього про дитя, обіцяючи його присвятити Богові. Навіщо просити про дитину, яку потім треба віддавати, – логіка, не зрозуміла для сьогоднішніх людей; однак якби святі думали «по-людському», то не було би кому виконувати волю Божу. У ранньому віці, до п’яти років, Діву Марію привели до храму для виховання: у єврейській традиції такі діти могли згодом залишитися служити у храмі.

Легенди кажуть, що нареченого для Діви Марії обрав священник Захарія, вбачаючи виразний знак із небес у тому, що в руках вдівця Йосипа розквітнув посох. Побожність нерідко буває надто казкова; але, з іншого боку, наш Бог уміє творити найдивовижніші чуда, які ще більше подібні до казок, аніж апокрифічні легенди.

Свято Введення Богородиці у храм має східну ґенезу, оскільки богослови західної традиції були проти думки про тривале (за апокрифами – 12 років) перебування Богородиці у єрусалимському Храмі: там не було окремого двору для виховання дітей, не було кому ними займатися, а жінкам усередину Храму вхід був заборонений. Західна традиція спиралася на те, що згадок про перебування Марії у Храмі ані виховання там дітей немає у Святому Письмі, натомість східна традиція на підтвердження своєї думки щедро цитувала різних церковних письменників ранніх століть.

На впровадження цього спомину в літургійний календар Церкви найбільшою мірою вплинув паралелізм Господніх і марійних свят: маємо їхні дні народження, жертвування, страждань, Вознесіння і Внебовзяття. У Єрусалимі свято Введення Діви Марії до Храму відзначалося починаючи з VI ст. (найімовірніше), коли там було збудовано й освячено церкву Пресвятої Марії. Далі це святкування поширилося Східними Церквами. До західного літургійного календаря цей день ввів 1372 року папа Григорій ХІ, перебуваючи в Авіньйоні. Отож спомин Жертвування Марії західна Церква прийняла, коли її глава був у вигнанні, а до загальноцерковного рівня його підніс папа Сикст V, і було це не менш значущого 1585 року. І хоча текстологічних чи історичних підтверджень цей спомин не має, однак його богословська думка очевидна: через своє Непорочне Зачаття, від початку пожертвувана Богові, Пресвята Марія виконує Його волю всім своїм життям. Прийнявши Сина Божого, який прийшов у тілі через Неї, Вона тим самим стала найпрекраснішим Храмом Божим.

Споконвічно підготовлена Богом для виконання місії, найважливішої в людській історії, Вона ще й свідомо до цього готувалася та свідомо й добровільно прийняла волю Божу, про що свідчать слова, сказані до ангела: «Ось я Господня слугиня» (Лк 1,38). Спомин Введення Богородиці у храм є патрональним святом для сестер-презенток – згромадження польського походження, яке має свій монастир і в Україні (зокрема, сестри працюють у Рогатині Івано-Франківської обл.) У наш час немає звичаю присвячувати первородних дітей Богові. Але всі ми жертвувані Йому через Хрещення, і кожен має пам’ятати про свою гідність і відповідальність як християнина.

Подія Введення, хоч і відома серед загалу вірних та обговорювана отцями Церкви, стала окремим святом не відразу. Можливо поштовхом до виокремлення Введення в окреме свято послужила поява в VII столітті першого розлогого житія Пресвятої Богородиці, укладеного на основі декількох апокрифів.

Все ж упевнено можемо говорити про Введення Богородиці як окреме свято – лише з VIII століття. Свідчення тому – проповіді Германа, патріярха Константинопільського (+740), писані на свято Введення. В Єрусалимі Введення починають святкувати 21 листопада, в день після освячення храму Пресвятої Богородиці, що стояв поблизу місця розвалин Єрусалимського Храму. Ця дата святкування стала спільною для більшості східних Церков і залишається такою до сьогодні.

dailylviv.com