В Раді виступає спікер сейму Латвії Едвардс Смілтенс. Весь виступ – гарною українською, в кінці: «Україна понад усе».

Найпершою підхоплюється з місць і найголосніше на це аплодує одна фракція.

Вгадали яка?

Так, фракція ОПЗЖ, і на тезу про важливість української мови теж.

Це роблять люди, які до останнього пробували говорити російською. За що їх регулярно в 2014 били. До крові і синців.

До зали заходить депутат Столар, який не був в Раді жодного разу за майже 11 місяців війни. Обіймається і вітається з усіма в секторі.

Питаю одного колегу:

– Боїться, що громадянство заберуть? Тому приїхав?

– Та припини, в нього все добре, майже «в шоколаді». Приїхав по бізнесу.

Так. В них досі тут бізнес. В Куршавелі танці, в Дубаях ресторани, а бізнес – тут. В країні, яка спливає кров’ю і щодня кричить від болю і втрат…

Далі на трибуну виходить друг і соратник медведчука Нестор Шуфрич і каже, що повірив в євроінтеграцію. По справжньому.

Так і каже – як ніколи і як ніхто. І тому треба голосувати за все. І голосує.

А в мене перед очима 2008 рік і майже ті ж люди, і Нестор, який радісно запускає в зал парламенту кульки з промовистим гаслом: «НАТО нет»…

І одне єдине питання, після всього, що пережила нині Україна:

– Нестор, а тобі не хочеться повіситися зараз на тих кульках?…

Бо чесно, це все навіть не абсурд, це просто крінж… крінж від людей без честі і совісті. Взагалі.

На фото – Нестор. Такой маладой.

Вікторія Сюмар