“Дивлюсь на всі боки, читаю, що пишуть люди, і розумію, що шуканого результату у російських бомбардувань інфраструктури не буде. Замерзаючих міст без світла, води та їжі, населення яких масово біжить до ЄС, я не бачу”, – пише журналіст Іван Яковина на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук”, передає Патріоти України, та продовжує:

“Чесно кажучи, на даний момент у мене немає жодної знайомої людини, яка б сказала: “Так, все, мене це дістало. Їду”. Багато хто заздалегідь думає про “запасні аеродроми”, що розумно. Але зараз ніхто не їде.

Хтось купує генератори, хтось акумулятори, хтось сонячні панелі, хтось Старлінки, а хтось свердловину для води копає.

У всьому відчувається неприйняття самої ідеї про те, щоб здатися, припинити опір, попросити пощади. Така думка ні в кого не з’являється.

І річ не в терпінні. Люди спокійно і діловито шукають способи вирішення проблем, що виникають, і в міру сил вирішують їх.

Скажімо, я бачу все більше вікон із досить яскравим світлом під час блекаутів у багатоповерхівці навпроти. Очевидно, мешканці знайшли якісь джерела енергії та економічні лампи, тож не сидять при свічках.

Знайомі купують термоси для гарячої їжі та чаю, а також маленькі газові плитки для приготування їжі.

У магазинах та лікарнях торохтять генератори, життя, загалом, триває…

Навіть мерехтливий мобільний інтернет поступово стає трохи кращим, ніж був. Мабуть, стільникові оператори якось вирішують цю проблему.

Цілком вирубати Київ крилатими ракетами у Путіна ніяк не виходить. Більше того, гадаю, далі автономність людей та організацій зростатиме, залежність від великих ТЕЦ – скорочуватиметься. Причому не так завдяки державі (хоча вона теж багато робить), як завдяки самим мешканцям українських міст.

Тут треба сказати, що від постійних блекаутів, звісно, ​​втомлюєшся. Вони дуже дратують. Не можна виключати, що багато людей (особливо літні та з дітьми) на певному етапі не витримають всього цього та поїдуть з великих міст до сіл чи за кордон. (Нікого не засуджую, я й сам можу поїхати, хто знає…).

Але на тих, хто в Росії сподівається на якусь колосальну катастрофу в Києві, думаю, чекає розчарування. Українське суспільство не є ієрархічним, де добробут кожної людини залежить від якості роботи вищого центру прийняття рішень. Воно мережеве: тут добробут кожного спирається на допомогу та активність сусідів, громади, а не начальника у високому кабінеті.

Тому удари навіть по центрах виробітку електрики призведуть лише до тимчасового перенесення теплоелектрогенерації на нижній, мережевий рівень, а не до колапсу системи в цілому. Але кумулятивне почуття ворожості українців до Росії всі ці ракетні удари, звичайно, істотно збільшать. Це, мабуть, залишиться головним їх результатом”.