Він сказав, що в армії його пригнічувало, що солдат ‒ наче кріпак у безстроковому ярмі, але закон про терміни служби змінив би ситуацію.

Військовий розповів, як жителі прифронтових селищ наживалися на військових, та про дармоїдів серед вищих військових чинів.  unian.ua

В інтерв’ю Українській правді колишній військовополонений, родом з Маріуполя, розповів, що вони стояли за 40 км від фронту на Роботинському напрямку, в глухому занедбаному селищі зі старими хатами, де в кращому випадку світло є, а туалет і вода на вулиці. Місцеві брали по 5000 грн з людини, на хату 3‒5 військових ‒ врешті хазяїн заробляє, як за оренду квартири в Києві. “Всі ті прифронтові краї живуть коштом військовослужбовців”, – зазначив він.

Військовий розповів, що в їхній частині не було проблеми відпроситися на вихідні, оскільки в бригаді намагалися підтримувати психологічний стан. “Хлопці поверталися додому на день-два, щоб побути з родиною. Мені повертатися було нікуди”, – розповів військовий.

“Тебе відпускають додому, а тобі нема куди їхати ‒ це паскудне відчуття. Ти можеш поїхати в Дніпро зняти хату і вдавати, що вдома. Але як удома почуватися ти не будеш. Це ілюзія, спроба обманути самого себе. Після такого стає ще гірше. Я їздив один раз і вирішив більше не сходити з каруселі під назвою служба”, – поділився відчуттями військовий.

Він зазначив, що про реалії на передовій відомо багато, а от що діється на другій-третій лініях, мало хто знає. “Тут панує так звана новітня УПА ‒ Українська Паперова Армія. Її складають кадрові військові старої школи, вони все життя займалися дурнею в радянській, а потім в українській армії”, – сказав військовий і додав, що “ці професійні дармоїди роками паразитують на офіцерських посадах у штабах і створюють видимість роботи”.

Військовий зауважив, що фронту вони ніколи не бачили і потрапити туди не рвуться, а чекають, “поки десь з’явиться тепле сидільно-перевіряльне місце”.

“Якщо така людина потрапляє на командну посаду, то влаштовує “совок” усюди, де може, нехай і одягнена в три шари вишиванок”, – констатував військовий.

Також він розповів, що продовольчий склад – це улюблене місце дармоїдів, серед яких навряд чи знайдеться той, хто був на передовій.

“Дармоїд ‒ це покликання, людина з гідністю цього не витримає. От, зокрема, і через це все тікають з армії нормальні люди. Забацав третю дитину ‒ до побачення. Якщо батьки отримали інвалідність або загинув хтось з рідних ‒ звільняються. Який би ти не був вмотивований, з часом перегораєш, бо війна йде роками”, – пояснив військовий.

“В армії мене пригнічувало, що солдат ‒ наче кріпак у безстроковому ярмі. Я впевнений, закон про терміни служби змінив би ситуацію: ось твій строк ‒ ти знаєш, що після цього матимеш хоча б паузу. Короткострокові контракти також могли б бути виходом. Мені здається, що більшість поверталася б назад до армії, бо війна для багатьох стала професією”, – висловив думку військовий.

Він зауважив, що у 2022 році добровольцем йшов захищати свій дім, не маючи жодного військового досвіду і вважав, що все зробив правильно. “Я потрапив у полон, місто окупували, а моя родина залишилася з голою дупою в прямому сенсі. За понад рік, що я провів у неволі, становище моїх рідних на краще не змінилося. Сотні тисяч людей втратили домівки, а реальних програм соціальної допомоги немає”, – констатував військовий.

Чоловік додав, що йому зараз 46 років, а в нього немає ні житла, ні роботи, ні майна. “Я не маю часу чекати дива. Я зрозумів, що потрібно все починати з нуля, і треба робити все самому. Тому я вирішив йти з армії та разом із родиною їхати з України. В якийсь момент мені стало однаково, що Київ, що Берлін, що Австралія ‒ це вже не дім, скрізь я почуваюся гостем. Надії на повернення додому немає, але головне ‒ щоб моя родина була в безпеці”, – підсумував військовий.