14 жовтня в Астані відбувся саміт “Росія – Центральна Азія”, який, за задумом Кремля, мав би зміцнити вплив Росії на країни Середньої Азії та продемонструвати як внутрішнім, так і зовнішнім спостерігачам претензії якщо не на світове, то хоча б на регіональне лідерство.

Що відбулось у Казахстані – читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Натомість доволі гучною медійною подією став виступ президента Таджикистану Емомалі Рахмона в межах саміту, де він відкрито дорікнув президенту Росії Путіну за недостатню повагу його країни у двосторонніх відносинах. Однак монолог таджицького президента виявився більш промовистим і емоційним, адже в ньому пролунало багато речей, з яких можна зробити цікаві геополітичні висновки. Окрім апелювання до минулого: “Ми були свідками з вами, як розвалився Радянський Союз. Тоді, ви вибачте, як і зараз, не було уваги малим республікам, малим народам”, було звернуто також і увагу на проблеми нинішніх відносин РФ із країнами середньоазіатського регіону: “Одні розмови, отримання інформації, викачування інформації, показуха – ніякого ефекту… Ми ніколи не порушували, завжди поважали й поважаємо інтереси свого головного стратегічного партнера. Ми хочемо, щоб і нас поважали”.

Ще більш амбіційними виявились слова Рахмона щодо формату подальших відносин із Росією, які за мовчазною згодою були підтримані іншими учасниками саміту: “Так, ми маленькі народи, нас не 100 мільйонів, не 200 мільйонів. Але у нас є історія, культура. Ми любимо, ми хочемо, щоб нас поважали. Нічого не треба. Поважали… Тому, Володимире Володимировичу, наше прохання, щоб не було політики до Центральної Азії як у колишньому Радянському Союзі”.

Саме остання фраза цитати змусила багатьох міжнародних аналітиків казати про початок занепаду російського впливу в регіоні Середньої Азії. Так, британське видання Daily Mail назвало заяву Рахмона “приниженням” для Путіна та свідченням того, що “російський диктатор втратив повагу та вплив на власному подвір’ї”. Фахівці з Фонду Конрада Аденауера взагалі констатують у своїх заголовках, що “мрія Путіна про російську імперію розвалюється”.

Отже, це вкотре підтверджує тенденцію того, що після початку російського вторгнення в Україну країни Центральної Азії, не кажучи вже про інші колишні радянські республіки, не збираються вибудовувати свої стратегії у логіці пострадянського простору, незважаючи на тісні політичні й економічні зв’язки із колишньою метрополією. Тому на перше місце для всіх республік Центральної Азії в цей момент виходить новий орієнтир – багатовекторність, що передбачає розвиток відносин як із Росією, так і з Китаєм, Туреччиною та навіть географічно віддаленими, але надзвичайно впливовими країнами Заходу. Натомість концепт пострадянського простору, навпаки, передбачав орієнтацію на один центр, тобто на Москву, але навіть найбідніша держава пострадянського простору Таджикистан не готова діяти таким чином.

Фактично, Путін був змушений проковтнути гірку пігулку докорів і публічного приниження (за його мірками). Великі економічні проблеми Росії й нестача ресурсів для ведення війни в Україні змушують кремлівського лідера бути поступливим навіть до таких маловпливових країн, як Таджикистан і Киргизстан. Однак разом країни Середньої Азії за умови китайської або/та турецької підтримки можуть стати серйозною противагою кремлівським планам відродження радянської імперії. Адже, крім Білорусі, всі члени ОДКБ відмовились брати участь у злочинній війні Росії в Україні, ба більше – багато хто з країн-учасників починає поступове зміцнення свого військового компоненту.

Найкращим прикладом тут може бути Казахстан, сухопутні кордони якого “закривають” від російської території всі країни Середньої Азії. Буквально на наступний день після саміту рішеннями президента Токаєва було погоджено збільшення бойового потенціалу збройних сил та посилення системи тероборони, наказано збільшити надходження нового озброєння, військової техніки та запасів матеріальних засобів на стратегічних напрямках. Окрім того, створюються підрозділи для організації протидії інформаційно-психологічному та програмно-технічному (кібер) впливу у військах, а також органи управління територіальною обороною у складі збройних сил у межах інтеграції системи тероборони в загальну систему оборони держави. Все це означає чітке усвідомлення казахським керівництвом неілюзорних військових загроз із боку Російської Федерації та готовність давати їм відсіч.

Таким чином, деградація ідей путінського режиму з відновлення нового варіанта радянської імперії стає все більш відчутною і змушує виходити з під російського впливу навіть такі традиційно дружні держави, як країни Середньої Азії. Все це посилює міжнародну ізоляцію Кремля, що, зі свого боку, тільки збільшує ймовірність дуже серйозних наслідків злочинної війни для Російської Федерації, включно із ризиком її розпаду під впливом неминучої військової поразки й тиском масштабних економічних санкцій.