Довгих чотирнадцять діб поранений український десантник Сергій Споденюк на псевдо «Фін» самотужки утримував позиції в боях під Кліщіївкою (село неподалік Бахмута. — Авт.). Побратими як могли підтримували бійця, з дронів скидаючи йому в окоп воду, енергетичні батончики, ліки та батарейки для рації. Шансів на те, щоб вижити, у Сергія майже не було. Проте Споденюку все ж вдалося врятуватися.

«Доводилося повзти через мінне поле під шквальним вогнем противника майже добу»

– Під Бахмутом зараз дуже спекотно, — розповів «ФАКТАМ» 59-річний доброволець із Кривого Рогу Фарід, який нині проходить реабілітацію в одному із сіл Київської області. — Російські окупанти атакують наші позиції цілодобово. Хвиля за хвилею. Цих ми поклали — йдуть наступні. Вони взагалі не звертають увагу на свої втрати. Таке враження, що росіянам все одно, скільки їх загине. Йдуть буквально по трупах своїх же. Це не перебільшення. Сам бачив, як росіяни йшли колоною, навіть не переступаючи через тіла інших окупантів. Траплявся під ногу — наступали і йшли далі.

Росіяни атакують наші позиції то піхотою, то починають поливати з артилерії. Не дають нам жодного перепочинку. У нас теж є втрати. Але ми тримаємося. Ба більше, я вірю в те, що дуже скоро і в Донецьк з Луганськом зайдемо. Я бачу, що багато жителів тих населених пунктів на Донеччині, які ми зараз обороняємо, чекають, коли ми викинемо ворога з нашої землі. Запитують: чи скоро перемога? Відповідаю, що не знаю, коли переможемо. Але обов’язково переможемо.

Хоча, якщо чесно, там є й ті, кого називають «ждунами». Вони навіть прикидатися не намагаються. Проходиш селом — навіть «добрий день» не скажуть. А за спиною можуть і прокльоном нагородити.

Фарід зараз проходить реабілітацію на Київщині та готується знову вирушити в район Кліщіївки.

Саме в районі Кліщіївки тяжкопоранений 36-річний український десантник на позивний «Фін» із 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (ОДШБ), родом із Житомирщини, утримував самотужки позиції від ворога впродовж двох тижнів.

– Чотирнадцять діб «Фіну» вдавалося, не видаючи свого місця розташування, утримувати позицію, — розповідав в ефірі телемарафону командир 80-ї ОДШБ Юрій. — Після одного зі штурмів окупантів у підрозділі, в якому служив «Фін», було багато поранених, і, на жаль, загиблих. Виводити поранених з поля бою доводилося під шквальним вогнем ворога. Спочатку евакуювали найважчих. «Фін», незважаючи на серйозне поранення, сказав: «Мене заберете останнім».

З поля бою винести одночасно вдавалося лише двох бійців. Щоб дістатися до своїх, доводилося повзти через мінне поле під шквальним вогнем противника майже добу. Коли в окопі залишався лише один «Фін», ворог наблизився впритул до наших позицій. Вивести з під обстрілу пораненого бійця більше не представлялося можливим.

– «Фін» знав, що, швидше за все, йому не врятуватися, — продовжує свою розповідь Юрій. — У будь-якому разі на нього чекала смерть. Окупанти зазвичай не брали в полон наших солдатів: катували, а потім убивали. Єдиний, хоча й мізерний шанс на порятунок у Сергія був лише один — викликати вогонь на себе.

Перші кілька годин після того, як військові медики повернулися, на жаль, без «Фіна», рація Сергія мовчала. Потім раптом запрацювала. «Фін» попросив вдарити по позиції, на якій він перебував, з усіх гармат. «Ти впевнений, братику?» — запитав я. «Так. Бийте», — відповів «Фін». Хвилини, які минули після нашого обстрілу до того моменту, коли «Фін» знову вийшов на зв’язок, здавалися вічністю. Як ми раділи, коли запрацювала рація і Сергій сказав лише одне слово: «Живий».

«Під час чергового сеансу зв’язку я сказав Сергію: «Усе. До тебе ніхто не прийде»

Завдяки тому, що «Фін» викликав вогонь на себе, загинуло багато російських окупантів. Але втрати не зупинили ворога, і він продовжував атакувати позицію, не знаючи, що її утримує лише один поранений боєць.

– «Фін» ще п’ять разів викликав вогонь на себе, — продовжує Юрій. — Шансів на те, щоб вижити, у Сергія залишалося все менше. Проте наші медики не полишали спроб врятувати «Фіна». Без перебільшення скажу, що були задіяні великі сили. Прямо як у фільмі «Порятунок рядового Раяна». Тільки у нас — «Порятунок рядового «Фіна».

«Під час чергового сеансу зв’язку я сказав Сергію: “Все. До тебе ніхто не прийде. Щоб врятуватися, у тебе є лише одна можливість. Якщо зможеш – повзи в напрямку до наших позицій сам», – згадує командир 80-ї ОДШБ Юрій

Усі дні, поки побратими намагалися дістатися до окопу Сергія, він перебував там без їжі та води. До того ж стояла холодна погода.

– Я багато разів прокручував у голові, як це: сидіти пораненим в окопі, в оточенні ворога і витримати психологічно, — каже старший бойовий медик Володимир. — Думаю, що це дуже складно. Ми тричі підходили до позиції, яку утримував «Фін», але близько підійти так і не змогли.

Виручали дрони. З їхньою допомогою побратими скидали в окоп до «Фіна» воду в пляшках, енергетичні батончики, болезаспокійливі ліки та батарейки для рації. Щоб російські окупанти не виявили його точного місцезнаходження, Сергій зберігав режим тиші. І лише в призначений час на кілька секунд один раз на день виходив на зв’язок по рації.

– В останні чотири дні «Фін» пролежав серед трупів окупантів. Воду та їжу доставляти вже не було жодної можливості, — продовжує Юрій. — У якийсь момент ми зрозуміли, що ворог не дасть нам підійти близько до «Фіна». Довелося приймати важке рішення. Під час чергового сеансу зв’язку я сказав Сергію: «Усе. До тебе ніхто не прийде. Щоб врятуватися, у тебе є лише одна можливість. Якщо зможеш — повзи в напрямку до наших позицій сам. Дрон показуватиме напрямок. Наші хлопці, своєю чергою, пробиратимуться назустріч». А там, нагадаю, мінне поле. Завдання дуже складне. Але це був останній шанс.

Коли «Фін» відповів, що спробує, я вимкнув рацію і сказав, звертаючись до Бога: «Боже, якщо ти допоможеш і „Фін“ залишиться живим, я кину палити».

Артем на псевдо «Бучер»

– Ми не відразу побачили його, — згадує боєць на ім’я Артем. — «Фін» нас побачив першим. Закричав від радості: «Це я!». Далі вже було легше. Де було необхідно, ми повзли. Де було можна — я брав його під руки, а «Фін» хапав мене за шию. Так і дісталися до безпечного місця.

– «Фін» урятувався, — усміхається Юрій. — Я, до речі, як і пообіцяв Богу, вже не курю.

Сергій Споденюк зараз відновлюється після поранення в госпіталі. У бесіді з журналістами сказав, що героєм себе не вважає.

Сергій Споденюк у шпиталі. Скрін відео

– Я навіть і близько не порівнюватиму себе з тими, хто мене рятував, — каже «Фін». До війни після закінчення аграрної академії він працював у полі. — Мені з ними й поруч не стояти. Ці хлопці — люди високого духу. Не знаю, чим вони керувалися, коли раз по раз намагалися мене витягнути з цього пекла. А я що? Я був майже впевнений, що звідти не вийду. Над головою літають снаряди… Думаю, зачепить, значить зачепить. Не хочу робити з себе героя. Коли вирішили, що я самотужки добиратимуся до своїх, узяв із собою дві гранати і поповз. Йти самостійно, навіть якби й була така можливість, я б не зміг — обидві ноги були посічені осколками…