Хіба ж я винна, що сподобалась зятеві? Він всього на 10 років молодший за мене і ми відразу спільну мову знайш ли. А донька сама себе запустила, мала б гарний вигляд – цього б не сталося! А вона тепер повод иться жа хливо, невдячна!Коли я почула, що моя донька каже іншим про мене, мало не впала. Хіба ж я винна, що гарніша за неї..Скажіть, як мені вчин ити?

Події

Я завжди мріяла, що як моя Ліля підросте, то буде мені за найближчу подругу. І це не дивно, адже різниця у віці в нас не надто велика, я її у 18 років народила. Тато дівчинки втік, коли їй всього рік виповнився. Тож я самотужки виростила донечку. Трохи допомагала моя мама, але вона багато хворіла, тож я не могла просити в неї більше уваги.

Коли Лілі виповнилося 12 років я поїхала до Італії. За нею наглядала моя сестра. Та я не надто переймалась, що дочка почне гуляти чи щось подібне. Розумієте, вона не надто симпатична і завжди мала зайву вагу. З кожним роком ставала все огряднішою. Я приїжджала раз на рік і страшенно тішилась, що можу забезпечити безбідне життя рідним.

Згодом донька закінчила школу і вступила до університету. І уявіть мій подив, коли вона зателефонувала і повідомила:

– Мамо, я хочу побратися з Віктором. Він дуже добрий, йому 27 років, має роботу!

– Але ж тобі лиш 19!

– То й що, ти мене в 18 народила!

Я не була проти. Врешті, добре, що вона когось зустріла. Я на це навіть не розраховувала. Без питань дозволила їм жити у квартирі, котру купила.

Згодом я приїхала. І коли побачила Віктора – дуже здивувалась. Їй Богу, я не знаю, що такий красень знайшов у моїй донечці. Ми з ним відразу знайшли спільну мову. Могли цілісінькими вечорами сидіти на кухні, пити вино, й говорити. Та доньку це почало дратувати.

– Мамо, коли ти їдеш назад до Італії?

– А що таке? Я хочу з вами побути!

– Тоді ти маєш жити окремо. Мені не подобається, що ти розгулюєш в короткій спідниці перед моїм чоловіком.

– Не хочеш, аби твій чоловік на інших зазирав – схудни, займись з собою.

Після цього ми посварились і донька мене буквально вигнала. А тоді ще й почала усім родичам таку гидоту про мене розповідати. Більше вона ні копійки від мене не отримає. Та я ні в чому не винна. А Вітя, до слова, продовжує мені дзвонити і писати. Каже, що я дуже цікава і він би хотів зі мною більше спілкуватися. Пропонує зустрітися. Я насправді не проти, та боюсь, що донька цього не зрозуміє.

Скажіть, як мені вчинити?