Чому жінки Радянського Союзу завжди носили хутряні шапки.

Як можна сидіти в театрі в теплому головному уборі? А в ресторані? Виявляється, раніше, за радянських часів, багато хто так робив, і ні в кого це не викликало подиву чи запитань. tsn.ua

На багатьох фотографіях, зроблених в епоху пізнього СРСР і в 1990-х роках, можна побачити, що жінки сидять у приміщеннях без верхнього одягу, але у величезних шапках.

Ось, наприклад, жінки відвідують Третьяковку.

А ось перекушують у кафе.

У них у всіх мерзне голова? Чи це пережитки дореволюційних звичаїв, коли жінка мала бути завжди з покритою головою? Ні, причини зовсім не в цьому.

 Це було модно

Перша мода на хутряні шапки як серед чоловіків, так і серед жінок настала з ерою кіно – улюблені герої на екранах були в таких головних уборах і люди намагалися їх наслідувати.

У 50-60-х роках фільм “Дівчата” зробив модними шапки з хутра оленя. Вони шилися зі шкур північних оленів і коштували доволі дорого. Мало хто міг дозволити собі такі шапки і вони були предметом гордості та заздрощів. Але це було лише початком.

У 70-х стали модними лисячі та песцеві об’ємні шапки, як, наприклад, у Барбари Брильської у фільмі “Іронія долі, або З легкою парою”. Звісно, люди наслідували не лише моду, а й поведінку героїв фільму, і якщо жінки на екрані не знімали шапки за столом, то й іншим необов’язково.

Шапки – атрибут соціального статусу та показник забезпеченості

За радянських часів хутряну шапку надівали не лише для теплоти, а й щоб продемонструвати певний соціальний статус. Як сьогодні молодь стоїть у чергах за смартфонами останньої моделі, так раніше жінки стояли в чергах за розкішними й дефіцитними шапками з норки та лисиці. Проте були й бюджетніші моделі з кролика і навіть штучного хутра.

Шапки були настільки цінною річчю, що залишати її в гардеробі театру чи кіно мало хто наважувався. До того ж там зазвичай висіли попередження, що “за збереження речей гардероб відповідальності не несе”.

Але радянські жінки не дуже засмучувалися, що доводиться брати шапку з собою в кіно, до ресторану чи музею. Для них це був шанс продемонструвати модну й дорогу річ на публіці. Тим паче, що за правилами етикету це було дозволено – жінки могли не знімати головні убори у приміщеннях.

Щоб не вкрали і не зіпсувалася

Звісно, дорога шапка нерідко ставала жертвою злодіїв. Щоб її не зірвали з голови, жінки нерідко пришивали до шапки гумки, які натягували на підборіддя.

Особливо дорогі речі, як-от шапки, пальта чи зимові чоботи, купувалися не на сезон і не на рік, а на 10-20 років. Тому носити їх потрібно було акуратно, зберігати обережно, краще – на голові або на трилітровій банці.

Щоб зберегти красу

Ще одна причина, чому жінки не знімали теплу шапку в приміщенні – під нею псувалася зачіска, модні на той час начоси та кучері втрачали об’єм, а волосся бруднилося набагато швидше, тому без шапки зачіска мала не надто свіжий вигляд. Ба більше, іноді шапка приховувала страшний секрет – немиту голову.

А ще приклад носіння хутряних шапок подавали іноземні зірки, як-от Елізабет Тейлор, які показували, що хутряні шапки можна носити завжди і скрізь.