Авіабомбами окупанти цілять і намагаються знищити командні пункти наших воїнів.

Росіяни нищать Вугледар керованими авіабомбами, якими стріляють з окупованої Волновахи. Так полюють на командні пункти наших воїнів. Натомість вбивають мирне населення, яке ще й досі лишається у цьому шахтарському місті. Завали після авіабомб розбирати просто немає кому, йдеться в ТСН.

Вугледар уже понад пів року під контролем бійців 72-ї бригади імені Чорних Запорожців, і тривалий час туди не мали доступу журналісти – через інтенсивність боїв. Дорога життя до Вугледара пролягає через розмоклі від дощів поля, саме шахтарське місто, зустрічає нас випаленими вщент висотками.

Розбитим вщент Вугледаром пересуватись доводиться лиш бігом. Під ногами будівельне сміття, уламки снарядів та покришених пострілами дерева. Здається, це геть мертве місто, але зовсім неочікувано з підвалів починають виринати місцеві. Та всім доводиться знову ховатись після повідомлення, що ворожі літаки у небі, а це означає – є загроза авіаудару.

Російські сушки стріляють по Вугледару керованими авіабомбами з району окупованої Волновахи. Ані літаки, ані бомби неможливо збити, тож воїни лиш затамовують подих в очікуванні.

Після таких атак цілі під’їзди складаються, як картковий будинок. Найстрашніше те, що під завалами досі можуть бути люди, бо у місті немає жодних комунальних служб або рятувальників, які б могли розбирати руйнування.

Пані Людмила і досі боїться підійти до завалів, які колись були її під’їздом. “Лєна загинула, Сергій – із нашого під’їзду”, – розповідає жінка.

Вона дивом встигла вискочити з квартир на першому поверсі, коли почула свист авіабомби. Тепер  чекає на волонтерів, які пообіцяли вивезти її з лінії фронту. Але вже зараз розуміє, сьогодні вони сюди не доїдуть і ночувати доведеться просто неба.

Авіабомбами окупанти цілять і намагаються знищити командні пункти наших воїнів. “В будівлях ми не живемо. В нас були завчасно підготовлені позиції, які ми займаємо”, – каже “Граніт”.

На околицях міста просто під час знімання сюжету штурмують нашу піхоту бронемашини ворогів і стається найтрагічніше, що могла зафіксувати камера – на позиціях гине воїн. Про це говорять по радіостанції. “Двухсотий – двадцять перший. Як “копейка” працювала. Осколок в шию”, – повідомляють побратими.

Навіть після року інтенсивних боїв воїни не можуть звикнути до втрат. Командир бере себе в руки і починає шукати заміну загиблому, поки триває бій, та організовує виїзд за тілом бійця. “15 хлопці відтягнуть хлопця, і ми по-темному спробуємо його витягнути, щоб передати сім’ї. За кожного таке переживання”, – каже командир.

Така ціна боїв за Вугледар. Бригада “Чорних Запорожців” понад пів року тримає місто.  Ці бійці на початку великої війни боронили Київ і розбили російських морських піхотинців з Владивостока. І от, взимку вже цього року, тут на Вугледарі “Чорним Запорожцям” довелось з ними зустрітись вдруге. “Просто лобовий штурм. Ніякої тактики. Вони намагались ефектом несподіванки заскочити в місто і закріпитися і тоді підтягувати вже резерви”, – розповідає сержант підрозділу ЗСУ Володимир.

Цю битву вже визнали найбільшою поразкою росіян за увесь час великої війни. Бо саме на Вугледарі “Чорним Запорожцям” вдалось знищити понад 100 одиниць техніки росіян за один бій і кілька сотень солдатів. “Вони перейшли в оборону. Наступати у них немає чим. Вони їх укріпили мобілізованими. І реально нам в полон попадають хлопці, які прийшли воювати в квітні місяці і уже на фронті  і вже в полоні”, – додає командир підрозділу “Чорних Запорожців” Владислав.

Відтоді навіть спроби захопити Вугледар окупанти полишили, хіба точково атакують українські позиції. Обстрілюють артилерією і перетворюють місто на випалену землю. Але наші воїни запевняють – просунутись ворогу вони не дозволять ані на метр.