Ігор Криворучко

Сьогодні мені – 37.

Не дуже вдалий рік, але я досі живий. В поточних умовах це вже багато.

В нас тепер інше місце дислокації та інший напрямок. Окупанти постійно атакують і просуваються. Тож відпочити, а тим більше відсвяткувати не вийде.

З’явилося гірке усвідомлення, що я вже не молодий.

Став боятися повернення до цивільного життя. Думаю, що це буде схоже на ситуацію, коли приходиш на свято, але ні з ким з гостей не знайомий і не маєш з ними нічого спільного. При цьому всьому ти змушений робити веселу пику, хоча рахуєш секунди до моменту, коли можна буде ввічливо піти.

Втім, у мене є великі сподівання на одинадцять кілограмів мого персонального антидепресантика. Хочу вірити, що з сином часу сумувати та копирсатися в собі буде менше.

Але для цього потрібно перемогти.

Буду радий вітанням і добрим словом!

Джерело