Вікторія Сюмар

28 січня 2022 року. Один з останніх днів уряду в Раді. Питаю міністра Рєзнікова:

– Чому ви не підтримуєте наш проект з негайного збільшення фінансування армії і закупівлі зброї на тлі попередження західних розвідок про велике вторгненння? Це ж ваше міністерство…

– Це не вторгнення, а велика паніка у вас в голові – відповідає міністр оборони воюючої країни… -І грошей армії достатньо.

За два дні, коли вже всім було очевидно, що вторгнення буде от-от, міністр в ефірі ТБ розповідав про «відсутність ударного угруповування в Білорусі»… Розповідав спокійно, без паніки.

Це обернулося країні страшною панікою 24 лютого і страшними втратами. Це коштувало нам Бучу, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Демидів, Іванків і багато інших міст і сіл з закатованими тисячами українців…

Не писатиму тут навіть про південь, де дуже були потрібні артилерія та міни…

І навіть не буду про яйця та передплачені наперед мільярди за непоставлену зброю… Все це українці не забудуть ніколи.

Прощавайте міністр Рєзніков. Ви будете тішити себе тим, що багато працювали у Рамштайні та ще десь. Це напевно так.

Але вам доведеться жити також і з тим, як ви особисто готували армію і країну до великої і страшної війни… Ви були міністром задовго до того, і саме вам союзники за півроку показували плани і напрямки наступу росіян. Ви знали звідки то буде і чим…

Я тоді поклала вам підрахунки скільки треба грошей і зброї для ЗСУ. Ми багато над цим працювали, разом з нашими військовими. Ви демонстративно відвернули голову).

Життя інколи все розставляє на свої місця. А помилки відповідальних політиків у війну коштують надто дорого.

Вивчіть це, зайвим не буде…