Модна дівчина спитала у бабусі, скільки коштує відро полуниці… Бабуся-продавець їй відповіла:
– “350”

– «Я беру за 300 або йду», — впевнено стверджує панночка.

– «Купіть за ціною, яку вважаєте прийнятною … Мені потрібні ці гроші, щоб жити» – ласкаво відповіла їй бабуся.

Дівчина купила полуницю за свою ціну та пішла з почуттям перемоги. Вона сіла в свою дорогу машину і через пару годин пішла в модний ресторан зі своєю подругою.

Вони вибрали з меню все, що хотіли. Зробили красиві фотографії, поїли трохи, залишивши на столі багато з того, що замовили… Їх рахунок за вечерю становив 2600 гривень. Жінки заплатили 3000, а здачу залишили як чайові.

Ця історія може виявитися абсолютно нормальною для наших днів, для керівника розкішного ресторану, але дуже несправедливою для продавця домашньої полуниці, вирощеної на 5 сотках дачної ділянки з важким доїздом до міста.

Питання в наступному: «Чому ми завжди повинні показувати, що в нас є сила, коли ми купуємо у нужденних?» І чому ми щедрі до тих, кому не потрібна наша допомога?

Мій батько купував товари у бідних за високими цінами, хоча він не потребував цих речей. Він іноді платив їм більше.

Одного разу я запитав його:

– “Навіщо ти це робиш, тату?”

Мій батько відповів:

– «Це благодійність загорнута в гідність, сину мій, ми завжди повинні прагнути бути вдячними!»

P.S. Я знаю, що більшість із вас не поділиться цією публікацією, але якщо ви один із тих, хто досі читає цей текст, тоді ця історія про вчинок милосердя зробить додатковий крок у правильному напрямку.

(Автор невідомий)