Український воїн, якого вдалося повернути із російського полону у жовтні, зізнався, що заплакав, коли побачив рідну землю. Він також згадав, що росіяни стверджували, що нібито окуповано вже більшу частину нашої країни.

Історією військовослужбовця поділився Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими (КШПОВ) у Telegram.

Воїн Сергій захотів залишитись анонімним, тому його ім’я змінено, а фото не публікується. Сергій був у російському полоні сім місяців. Спочатку противник утримував його на тимчасово захоплених територіях. Потім воїна перевели до СІЗО у Росії.

“За весь час у полоні у нас не було доступу до інформації. Не було ні газет, ні радіо, ні телебачення. Про те, що відбувається на фронті, теж нічого не знали. Зв’язку з родичами теж не було”, – розповів чоловік.

Сергій сказав, що у російському слідчому ізоляторі йому дозволили читати книги, і він прочитав десь два десятки. Годували так собі, за кілька місяців він втратив 15 кілограмів ваги.

Росіяни не попередили, що його вестимуть на обмін. Просто розбудили посеред ночі та змусили записати відео, що його “тричі годували, надавали медичну допомогу, ставилися добре і претензій до колонії немає”. Коли з нього зняли пов’язку, він сів у автобус і почав плакати.

“Я пам’ятаю перші відчуття, коли нас везли вже окупованою територією з відкритими очима (без пов’язок), коли нам дали поїсти в автобусі. Бачу: нарешті наша земля, рідна, хоча ще на ній вороги. І це така, знаєте, туга була. А потім було, пам’ятаю, коли вже сів у автобус наш, коли нас поміняли – їдеш і плачеш. Їду, дивлюся – поля наші! Я дуже мріяв приїхати саме на осінь. І бачу, що дерева вже зелено-жовті”, – поділився своїми емоціями воїн.

Він за першої нагоди зідзвонився з рідними та близькими. Друзі запитали його: “Ти знаєш, що ми Харківщину відвоювали і Херсон скоро відвоюємо?” Чоловік був дуже здивований і відповів: “Та ладно!”.

Сергій зазначив, що за останні роки ставлення до військових дуже змінилося.

“Я коли приїхав, мене однокласники так підтримали, гроші почали збирати. Однокласники, з якими я давно не спілкувався, зібралися самі – це дуже підтримало”, – згадав він.