Зараз багато хто говорить про вигоди, які отримає Китай внаслідок ослаблення та подальшого розпаду Росії. При цьому Китай бачать головним бенефіціаром краху залишків Російської імперії, але, водночас, не пояснюють, чому Китай настільки явно відтягує цей бажаний з точки зору його вигод кінець.

Вся справа в неправильному фокусі під час аналізу та оцінки стратегій. Протистояння Заходу та Китаю в сенсі їхнього полярного ставлення до Росії слід розглядати не як протистояння ворога та союзника Росії, а як конфлікт інтересів двох конкурентів, які прагнуть отримати свій шматок пирога, відрізаний від одного величезного і раніше неподільного цілого.

Таку думку на власній сторінці у Facebook висловив журналіст, Співзасновник Center for Economic Integration and Sustainable Development, Роман Комиза, інформує UAINFO.org.

Але питання полягає навіть не в тому, хто з конкурентів отримає більший шматок пирога, в якій якості і в якій географії він висловлюватиметься, а в тому, хто при цьому зуміє навісити на суперника більший тягар витрат.

Саме обсяг і таймінг майбутніх витрат є ключовими факторами, що визначають хід подальшої гри. Виграє не той, хто першим дотягнеться до пирога, а той, хто змусить конкурента витрачати на це всі свої сили, щоб потім твердою рукою забрати все, коли конкурент впаде, не в змозі з’їсти отримане.

З погляду Заходу велика війна проти російської агресії ведеться руками України, хоч і за рахунок ресурсів Заходу. Але з погляду Китаю — ця велика війна ведеться руками, а точніше силами Заходу. І зараз сукупний Захід значно випереджає Китай обсягом і таймінгом обтяження себе витратами, вирішуючи у своїй загальну для ” двох берегів ” проблему ” сухопутного океану Євразії ” .

У Китаю, порівняно із Заходом, зовсім інша, набагато менша вага та запас міцності, включаючи свій власний набір проблем, що не дає йому права на помилку у великій грі з витратами. У той же час Китай знаходиться в досить вразливому, хоча й вигідному становищі.

Все, що знаходиться між Китаєм і Європою, тобто євразійським Заходом, є і на багато десятиліть уперед залишатиметься джерелом нестабільності та мало прогнозованих загроз для кожної із сторін, пов’язаних один з одним єдиними нитками глобальної економіки.

Суть у тому, що все, що “між ними”, завжди паразитуватиме на розвитку Європи та/або Китаю доти, поки це “воно” не буде повністю утилізовано — бажано, у справедливій пропорції — обома цивілізаціями, тобто ніби з двох “берегів” величезного сухопутного океану.

Роман КОМИЗА